Зігмунд Фрейд у роботі «Положення про два принципи психічної діяльності» (1911) описував рух психіки між принципом задоволення та принципом реальності.
Якщо перший пов’язаний із тенденцією до негайного задоволення бажання, то другий вимагає витримування відстрочки та опори на зовнішню реальність.
“Психічний апарат прагне зниження напруги і уникнення невдоволення”
(З. Фрейд, Проект наукової психології, 1895)
Якщо отримання задоволення стикається з перешкодою, лібідо не отримує розрядки. Незадоволення та роздратування через неможливість реалізувати бажання накопичуються, створюючи напругу. Незадоволення, пов’язане з цією напругою і є фрустрацією.
Економічно лібідо, зафіксоване на неможливому бажанні, продовжує зростати. І в якийсь момент накопичене лібідо конвертується на сполох.
У тексті «Гальмування, симптом і тривога» (1926) тривога вже сприймається не тільки як наслідок накопиченої напруги (як в першій теорії), а й як попереджувальний сигнал про небезпеку для Я, що пов’язаний з несвідомими потягами чи загрозою травматичної ситуації.